Предмет "Сольний спів" в музичній школі

Предмет «сольний спів» у закладах мистецької освіти  є складовою частиною музично-естетичного виховання учнів.  Завдання педагога-вокаліста полягає у створенні умов для інтелектуального, духовного та творчого розвитку учнів. Опанування секретів вокального виконавства неможливе без  щоденних вправ, поспівок, вокалізів.  Адже саме цей навчальний матеріал формує вокально-технічні навички, перетворює голосовий апарат  в слухняний інструмент, здатний передавати всі тонкощі емоційного світу людини.

З історії мистецтва відомо, що вокальна педагогіка в усі часи була  представлена різними школами, напрямками та методиками. Але головне, що залишається незмінним – ретельний підбір та використання вокальних вправ.

Формування навичок учнів повинно грунтуватись на основі вокально-педагогічних принципів: послідовності оволодіння співацькими навичками, єдності художнього виконання та технічного розвитку, принципу «від простого до складного», обов’язкове врахування індивідуальних психо-фізичних особливостей учня.

На початковому етапі навчання необхідно підбирати вправи, що розвивають рухливість артикуляційного апарату, чітку вимову, дикцію,  формують навички м’якої атаки звуку, правильне співацьке дихання, округлене звучання. На цьому етапі слід використовувати ігрову методику, ілюстрації, сюжетні розповіді, пластичне інтонування (показ руху мелодії руками), чистомовки,  звуконаслідування, Body Percussion. Поспівки, вокальні вправи та вокалізи повинні бути в зручній тональності, неширокого діапазону. Виконувати її можна з назвою нот, на склади, голосні звуки, з текстом. І звичайно, не забувати про художньо-емоційне виконання!

У середніх класах продовжується робота з розвитку вокального слуху та голосу, співацьких навичок учнів. Вправи та вокалізи слід підбирати такі, що формують навички різних типів атаки звуку, кантиленного звучання, розвивають уміння чистого інтонування інтервалів, стрибків, динамічного нюансування, усвідомлення головного та грудного резонаторів, розширюють співацький діапазон, розвивають рухливість голосу, з різними за складностями ритмічними малюнками.

Хочеться зауважити, що  розвивати співочі навички учнів потрібно у примарній зоні, не виходячи за межі звучання зручного діапазону. Робота над крайніми звуками (особливо верхнього регістру) може зіпсувати голос, призвести до напруженості звучання, крикливості, тремоляції.        

Доцільним буде використання вправ, побудованих на тризвуках, висхідних та нисхідних гамах, на різні типи звуковедення, з чергуванням темпів. Вокалізи для виконання транспонують у зручну тональність. При виконанні вправ вокальну партію на інструменті грати залежно від навичок учня. Якщо необхідності немає – можна підтримувати гармонічно. Найкраще – розвивати в учнів навички співу а капела.